(виступ
на педраді)
15 березеня 2015р.
«Утвердити
в кожній дитині доброту, сердечність, чуйність до всього живого і красивого, -
писав В.Сухомлинський, - елементарна азбучна істина шкільного виховання, з цієї
істини починається школа. Справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний
ідеал добра, правди, честі, духовної краси жив у кожному юному серці,
утверджувався в активній діяльності як невід’ємна частина власного єства,
власної думки, почуттів, намірів».
В. О.
Сухомлинський
Основний
зміст виховання полягає у поєднанні бажань особистості з інтересами
суспільства. Сучасна людина має бути всебічно освіченою, вихованою,
високоморальною особистістю. Дитину треба виховувати так, щоб вона, ставши
дорослою, змогла не тільки знайти себе, своє місце в житті, а й максимально
реалізуватися, стати повноцінним членом суспільства.
Народ, який керується
мораллю Добра, Правди і Краси, ніколи не згине, бо це та сіль землі, той цвіт і
плід на дереві нації, який робить його незламним.
Процес
глибинних змін у житті нашого суспільства висуває як пріоритетну проблему
виховання висококультурної, інтелектуальної, творчої особистості, яка здатна
забезпечити прогрес нації, вихід держави на рівень цивілізованих країн світу.
Розв'язання цього важливого завдання органічно пов'язане із сучасним осмисленням
морального виховання, пошуком таких моральних орієнтирів і норм, які
забезпечать повноцінне життя в усіх сферах людського буття. Моральні цінності і
відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає життєздатність
суспільства, інтегрує повсякденну поведінку людей в суспільне ціле, регулює
соціальні конфлікти, забезпечує раціональність і людяність способу життя.
Пріоритет
сучасної моральності – загальнолюдські гуманістичні цінності.
Критеріями цих цінностей виступають не лише уявлення про такі моральні якості,
як доброзичливість, повага до людської гідності, милосердя, доброта, людяність,
толерантність, порядність, вміння прощати, не чинити зла, а й практичні дії,
вчинки, мотиви, стимули і наміри людей. Особливе значення має сформованість (розвиток)
потреби в емоційному та духовному контактах з людьми, потреба у самоповазі,
співчутті і співпереживанні людям. Але чільне місце поміж названих цінностей
посідають гуманна поведінка, виявлення поваги до людської гідності, людяність,
бажання допомогти, прояви довіри, толерантності.
Без
виховання і настанови людина –
неначе земля, яка, хоча й найкраща, але родитиме бур’ян, якщо на ній не
працювати. Сім’я займає одну з провідних ролей у вихованні дитини. Крім сім’ї,
сіяти в душу дитини «добре і вічне» покликана і школа.
Саме
вихованню високих моральних цінностей у дітей присвячена вся творчість
видатного педагога В.О.Сухомлинського. У своїх працях «Проблеми всебічного
розвитку особистості», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа» та
ін. Василь Олександрович виклав свої погляди на проблему морального виховання.
На його думку моральне виховання – це цілеспрямований і систематичний вплив
на свідомість та поведінку людей, що формує моральні якості відповідно до
ідеалів та принципів моралі.
Молодший
шкільний вік – це вік формування почуттів і моральної поведінки.
Шкільна
програма початкової школи передбачає вивчення 22 літературних творів-мініатюр
педагога на уроках читання. Це казки, оповідання, легенди. Художні твори
молодого педагога спонукають почуття дітей до роздумів, морально-етичного
аналізу вчинків героїв творів, а також власної поведінки. У зверненні до дітей В.О.Сухомлинський писав: «Не завдавай своїми
вчинками, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань іншим
людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину».
Починаючи
з першого класу, учні ознайомлюються з творчістю В.О.Сухомлинського на уроках
навчання грамоти, читання. Так, за Букварем М.С.Вашуленка та О.В.Вашуленко
першокласники вивчають оповідання «Барвисте коромисло», яке сприяє вихованню
почуття прекрасного.
Проблема
формування моральних основ людської особистості в казках В.О.Сухомлинського
розглядається крізь призму людських почуттів, переживань.
Моральне
зростання особистості досить складне психологічне явище, яке проходить у своєму
формуванні довгий шлях. Кожна моральна якість об'єднує у собі певну сукупність
її основних ознак, з'ясування яких дає
можливість робити висновки щодо розвитку цієї якості в учнів. Розвиток
моральної самосвідомості, формування її структури, інтернаціоналізація і
лібералізація моральних норм і цінностей, особливості засвоєння моральних
мотивів, що виступають еквівалентом особистісної якості дитини, – це питання,
які завжди турбували думки провідних філософів, педагогів, психологів, зокрема
В. О. Сухомлинського.
Зростання
моральної самосвідомості особистості
залежить від ступеня розвинутості її когнітивного компонента, змістом
якого є моральні знання, переконання та моральна саморефлексія. Суттєву роль у
становленні цього морального утворення відіграє також емоційно-ціннісний
компонент, який містить у собі моральні почуття (совість, сором, вину) та
цінності. Важливо не лише усвідомлювати моральні норми та поняття, але й
необхідно, щоб вони викликали емоційній відгук у душі та були для нього значущими. Поведінковий
компонент презентується на основі моральної саморегуляції. Останню характеризує
наступне: 1) моральний самоконтроль, як здатність регулювати свої емоційні стани з позиції
належного; 2) моральні дії та вчинки. Цьому сприяють знання, відкритість,
спілкування та свобода думки, совісті й переконань.
Видатний
педагог вважав, що совість – таке людське почуття, формувати яке у молодших
школярів – надто складний процес. Реалізувати його можливо тільки поступово,
внаслідок переживання дитиною різних морально-етичних ситуацій.
В.
О. Сухомлинським визначено сутність таких моральних категорій, як: «добро»,
«ненасильство», «радість», «доброзичливість», «щастя», «зло», «насильство»;
розкрито розуміння цих понять, прописано методичні поради і педагогічні
заповіді щодо виховання добра у підростаючого покоління.
Проаналізувавши
педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського, розкриваємо розуміння вченим
педагогіки добра. Вчитель рекомендує дорослим (вихователям, педагогам, батькам)
бути прикладом для дітей, робити добро і спрямовувати дітей на такі прояви
добра, як чемність, милосердя, співчуття, поступливість, добродіяння. Вважаю,
що дороговказом до сходження дитини сходинками добра можуть стати такі слова В.
Сухомлинського: «Моя влада над дитиною – це здатність дитини реагувати на моє слово,
яке може бути теплим і ніжним, ласкавим і тривожним, суворим і вимогливим, – і
завжди мусить бути правдивим і доброзичливим… Я твердо вірю в те, що виховати
дитину можна насамперед ласкою, довірою, добром».
Гуманна педагогіка:
ü пропонує творчий пошук системи співробітництва;
ü звернена в першу чергу на облагородження душі
дитини, а знання мислиться як необхідна умова творчості, творення блага;
ü приймає й вбирає дитину цілком такою, як вона є;
ü виховує дітей самим життям;
ü діалогічна;
ü перелічені принципи є вихідними;
ü йде шляхом творчості й інновацій, тому далека від
консерватизму;
ü вважає основою духовну субстанцію.
З цих характеристик гуманної
педагогіки виводимо особистісні якості характеру, необхідні педагогу, який
працює в системі особистісно-орієнтованого навчання: доброзичливість, щира
зацікавленість дітьми, повага до учнів, ввічливість; культура спілкування;
толерантність; привітність; коректність; компетентність, ерудованість,
різнобічні інтереси; уміння створювати навколо себе миролюбиву атмосферу;
усвідомлення і врахування власних помилок; гнучкість, вміння слухати, вміння
виправляти власні помилки.
Ми повинні постійно реалізувати мудру народну заповідь: «Дивись – не
забудь, людиною будь». Сьогодні нікого не треба переконувати, що відродження
України як держави пов'язане з вихованням дітей і молоді. А це виховання
повинно формувати загальнолюдські духовні цінності.
Принципи загальнолюдських духовних цінностей необхідно постійно
пропагувати, починаючи з дошкільних закладів, у початковій, основній та старшій
школі, що допоможе усвідомленню цінності життя, його сенсу. А високий духовний
рівень допоможе самоутвердитись як індивідуальності кожному учневі, визначитись
у меті свого життя, знайти своє місце в суспільстві, виробити вміння критично
оцінити свою особистість, здатність поводити себе безконфліктно з оточенням і
прагнення до самовдосконалення.
На
сьогоднішній час в Україні іде війна, панує зло, жорстокість, насильство,
страждають діти, ожило давно забуте поняття «діти війни», які стали свідками
щоденної демонстрації жахливого мистецтва насильства і зла. На жаль, будь-який
позитив має свій антипод: добро, радість, краса, ненасильство, якими ми повинні
оточити наших дітей, несподівано обертаються злом, жорстокістю, насильством.
Нинішня
система виховання у зв'язку з деформацією багатьох традиційних духовних
цінностей і зниженням морального рівня суспільства насамперед повинна
відзначатись комплексністю, орієнтуватися не лише на потреби сучасної
соціальної практики, а й на майбутнє. Її основу мають становити досягнення
світової науки, прогресивної вітчизняної педагогічної думки, цінності людської
культури. Їй не повинні бути властиві догматизм і шаблон у підході до людини,
ігнорування індивідуальності. Вона має бути оперативною, гнучкою, гуманною,
правдивою і справедливою.
При
цьому провідною метою виховання залишається ідеал особистості, здатної приймати
рішення в ситуаціях морального вибору, нести відповідальність за свої рішення
перед мікросоціумом, своєю країною, людством. Для вирішення цих завдань
необхідні широкий і сміливий пошук нового, постійне вдосконалення керівництва
процесами соціалізації та самовиховання, насамперед з боку школи, а також сім'ї,
державних закладів, громадських організацій.
Духовне здоров'я – один із небагатьох аспектів життя, до якого
небайдужі всі. Кожна людина прагне пізнати таємниці повноцінного життя. Це
насамперед дотримання вічних принципів загальнолюдської моральної цінності і
норми, котра здатна подарувати людині здоровий спосіб життя, створювати
особливий храм високої духовності. Тому роль учителя – бути його архітектором
та будівничим, чим допоможемо дітям, онукам, правнукам удосконалювати свій рід,
націю, цивілізацію третього тисячоліття.
У
важкий час живемо ми нині, багато горя і біди довкола, але мусимо жити, сіяти
добро в людських душах, бути милосердними. Іноді здається, що зло перемогло. Це
тому, що про нього всі говорять, пишуть, з екранів телевізорів на нас часто
дивляться не люди, а звірі в людській подобі: вбивці, грабіжники, садисти. Але
добрих людей значно більше! Просто вони чинять свої благородні справи мовчки,
не афішуючи їх.
Тож
пам’ятайте, що доброта – ознака сили, а не слабкості. І нехай завжди супроводжують
вас слова геніального поета Т.Г.Шевченка: «Раз добром нагріте серце – вік не
охолоне».